10. ОДИН ІЗ СПОСОБІВ ПОДОЛАТИ ЗЛІСТЬ ТА ВТОМУ ВІД СИТУАЦІЇ  НЕВИЗНАЧЕНОСТІ

22.03.2022

 

Як і обіцяла, хочу поділитись з вами думками щодо невизначеності, в якій ми з вами перебуваємо ще з березня 20го року, і яка нещадно загострилась 24го лютого цього року

 

Почну трішки здаля і трохи теоретизовано. Напевно ж, всі ви точно знаєте, хто такий З.Фрейд. Так от, за його теоріями, робота психолога полягає в тому, щоб допомогти клієнту зрозуміти свою травму, вивчити її коріння, пояснити її походження. А клієнт, у свою чергу, має навчитись жити зі своєю травмою.

 

Здебільшого, саме від психоаналітиків йде фраза «всі ми родом із дитинства», і, власне, часто саме із-за цього може формуватись міф, що до психологів йдуть лише травмовані люди☺️

 

Якщо ж подивитись на роботу послідовників Фрейда, особливо гуманістичного напрямку, то там ми зустрінемо трохи інший кут вивчення особистості. До прикладу, К.Роджерс наголошував, що кожна людина є не лише унікальною, але й в достатній мірі володіє усім необхідним для того, щоб бути щасливою. Психолог від того й наголошував, що не існує універсалізованого рецепту щастя чи гармонії, чи ефективності, у кожної людини це дуже індивідуально та унікально організовано, відповідно до її особистої історії, умов виховання і так далі.

 

Так от, Роджерс, говорив, що іноді не обов‘язково занурюватись у дитячі травми або історії з минулого, а варто фокусувати увагу на емоціі, які є тут і тепер, бо саме вони зараз впливають на якість нашого життя. І також він акцентував увагу на тому, що, якщо наші емоціі не мають розрядки або вивільнення, ми їх стримуємо і жорстко контролюємо, то тоді це впливає і на характер нашого сприйняття реальності. І от, що є ключовим, як на мене…Роджерс ввів поняття повноцінно функціонуючої особистості, під чим розумів наступне: коли людина може дозволити собі мріяти, втілювати мрії у життя, не соромитись будь-яких почуттів та вільно іх проявляти, працювати із задоволенням та любов‘ю, може дозволити собі бути спонтанною або нестандартною у висловлюваннях, поглядах та діях, при цьому не порушувати особистісних кордонів інших, не засуджувати, не жертвувати собою, обмежуючи свою свободу тощо. Ось все це автор вважав базовою та необхідною умовою для повного відчуття життєвої гармонії, де можна говорити про особистісну зрілість. А отже, зрілість - це те, що ми формуємо, завдяки внутрішній опорі: наші дії, наші мрії і їх досягнення, наші смисли, якими ми визначаємо життя, тобто автономна та самостійна позиція, яка є базовою у формуванні самоповаги.

 

До чого я веду?

 

Так сталось, що усі ми, і, навіть, наші дітки зараз, напевно що, вимушено подорослішали і, можливо, саме до цього були не готові. Стрес є часто підґрунтям особистісних змін, і дорослішання, зокрема. Психіка так облаштована, що ми не бачимо потреби у змінах, коли все спокійно. Саме тому у мирний час ми можемо переживати наступне: «ніби все добре, все є, а мені якось не ок, не відчуваю повноти життя» і тому подібні думки і відчуття. Так стається, тому що наша природня тенденція до розвитку, до самопрояву скеровується безперервним рухом і прагненням до зростання, але разом із цим, ми постійно знаходимось у прагненні до закономірного, контрольованого, систематичного, чогось стабільного, де орієнтуємось на зовнішнє: своє житло, стабільна робота, своєчасна компенсація праці і т.д. Науковці-психологи саме це позначають конфліктом особистісного зростання, Фрейд це позначав, як одвічна боротьба між «еросом» (природнє прагнення до життя) та «танатосом» (природнє прагнення до саморуйнування). Тобто такі емоційні «гойдалки» можуть зумовлюватись не тим, що з нами щось негаразд, а як раз тим, що ми знаходимось весь час у системі вибору «залишити все так є, як є, бо так спокійно і надійно» чи «змінювати, але зміни це завжди щось невідоме, тому боязно робити перший крок».

 

Зараз ми переживаємо стрес та величезну кризу, оскільки опинились у вимушеній ситуації змін, де потрібно адаптовуватися та розвивати ті навички, якими раніше не користувались. А визначити вектор свого розвитку і в мирний час непросто, що вже говорити про період війни.

 

На цьому тлі може формуватись як мінімум два сценарії: оптимізація усіх внутрішніх ресурсів або тотальна втома і розгубленість від того, що звичний для нас уклад життя зруйнований?‍♀️.

⠀

І тут в нагоді нам як раз стає теорія Роджерса, а саме той аспект, що людина від народження має усі необхідні ресурси для того, щоб бути щасливою, варто лише ці ресурси відчути. У кожного з нас такі ресурси вкрай індивідуальні. Наприклад, для мене таким ресурсом є робота). Коли я щось підчитую, фантазую щодо можливих варіантів реалізації професійних задач, вигадую стратегії, а далі втілюю їх у життя. Коли щось виходить, «починає жити», якась стратегія спрацьовує, комусь допомагає, я відчуваю певний життєвий і професійний сенс. Коли щось не спрацьовує, звичайно, я відчуваю занепокоєння, розчарування, проте це допомагає оцінити свої кроки, проаналізувати, що не врахувала, які зміни потрібно внести в реалізацію тієї чи іншої задачі.

⠀

Наразі, я проживаю разом із сім’єю лікарів із Краматорська, це чужі мені люди, ситуація звела, як то кажуть). Цікаво спостерігати наскільки іх стратегії самореалізації відмінні від моїх і мого чоловіка. Ми з чоловіком, наприклад, здебільшого працюємо, а от дана сім’я зосереджена на облаштуванні побуту. Сусід переремонтував майже усе в будинку☺️, його дружина щодня готує смачну їжу, пахне на весь будинок, що я іноді відчуваю, що недогодовую свого чоловіка???. Але ж нагадую собі, що в кожного із нас своя «суперсила» і кожен із нас втілює саме свій талант або здібності☺️

⠀

До чого тут невизначеність, можливо, поцікавитесь ви)?

І правильно, що поцікавитесь, тому що, коли ми фокусуємось на рутині, короткотермінових цілях, визначаємо зону можливої реалізації саме зараз - ми зміщуємо фокус із невизначених та неконтрольованих зовнішніх векторів опори на внутрішні:

?у чому моя сила

?що я можу зробити зараз, щоб підтримати себе

?що є цеглинкою у фундаменті моєї самоповаги, за що я можу подякувати собі саме зараз

?хто є поруч зі мною, чи дякую я цим людям

?чи можу я прийняти допомогу або допомогти

?можливо, я дарма витрачаю сили на критику та висловлення свого невдоволення там, де я реально не можу вплинути на зміни

?можливо, не варто саме зараз пліткувати, сердитись та витрачати свою енергію

?чи відпочиваю я зараз

?чи варто так сильно триматись за те матеріальне, до чого я звик? Я ж зможу забезпечити себе усім необхідним, бо я маю усе для того, щоб це зробити

⠀

Якщо вам важко прийняти, що довелось покинути своє місто, сумуєте за домівкою, за близькими, важко прийняти усі події, напевно, варто не стримувати себе, а поговорити про це з кимось, можливо, поплакати, це допомагає прожити травму втрати і дає полегшення саме в емоційному плані. Коли емоціі вивільняються, тоді з‘являються більш свіжі ідеї до того, що можна саме зараз хорошого зробити зі своїм життям.

⠀

Спробуйте контролювати розпачливі думки, які приходять ближче до ночі, не дарма ж кажуть, що «ранок мудріший ночі». Важкі вечірні думки погіршують наш емоційний стан, але фактично ми тими думками нічого не можемо змінити, вплинути на важку ситуацію, врятувати когось або власний дім, тими думками лише підсилюємо ризик серцево-судинних захворювань. Це певний крок самовиховання - контроль важких думок. І, власне, це теж може бути зоною вашого особистого розвитку - виробити свій алгоритм говорити «стоп» нав‘язливим думкам.

⠀

Деякі спеціалісти пропонують такі думки називати «топ-хіти в моїй голові». Психологи рекомендують виділити до 5 таких хітів і відслідковувати, яким чином вони запускаються у думках. Далі відслідкувавши, дати їм назву, як пісні. І далі собі нагадувати «О! Знову заграв топ-хіт»

⠀

Такі мої роздуми, буду рада вашим коментарям щодо цього допису,

⠀

ваша Аня Рєзнік??