- науково-практичним відображенням зв’язку людини та суспільства з теперішнім і майбутнім навколишнім середовищем, необхідність гармонізації відносин між ними;
- «...звичайною буденною людською свідомістю, змістовно спрямованою екологічними сенсами» ( В. О. Скребець);
- сукупністю екологічних уявлень, ставлень до природи, стратегій і технологій взаємодії з нею (С. Д. Дерябо, В. А. Ясвін, В. І. Панов).
Еколого-психологічні наслідки криз, катастроф і лих
Поняття «криза» є одним з найбільш вживаних у сучасній дійсності – політиці, економіці, екології, психології. «Його вживають у тих випадках, коли фіксуються суттєві зрушення атрибутивних ознак, глибокий занепад чогось, погіршення звичних для сприйняття чи існування параметрів з теренів духовності, економіки, культури, міждержавних та міжетнічних стосунків, мистецтва, релігії, зрештою – навколишнього світу», – зазначає В. Крисаченко.
Стосовно екології можна говорити про кризу середовища у цілому та про кризи окремих його складових – природно-географічних, штучних, соціальних. У свою чергу, до природно-географічних належать кризи, що стосуються атмосфери, ґрунтів, ландшафту, водного басейну, рослинного й тваринного світу, світу мікроорганізмів. До штучних – кризи, пов’язані з населеними пунктами, архітектурними спорудами, крім того, з машинами, літаками тощо, а також засобами інформації. І нарешті, до соціальної складової – кризи, пов’язані з великими та малими, формальними та неформальними, структурованими та неструктурованими групами людей, а також окремими людьми.
Екопсихологічні чинники сучасного способу життя
Хоча поняття способу життя було введене в науковий обіг вже більше 150-ти років тому, проте його використання в дослідженнях до цих пір викликає значні утруднення. О.І.Вішняк справедливо указує, що ці труднощі пов'язані з неможливістю повної операціоналізації самого поняття «Спосіб життя», що приводить до спотворень і неоднозначності в інтерпретації отримуваних даних.
В середині 70-х років була зроблена спроба проведення об'ємних соціологічних і психологічних досліджень способу життя, але отримані результати фактично не просунули проблему - досить сказати, що соціологи запропонували більше 250 індикаторів способу життя, що зробило неможливою подальші розробки. Проте, в наявних нечисленних роботах показана її першорядна значущість для оцінки стану суспільства. В той же час поняття способу життя має і важливе прикладне значення, розкриваючи динаміку змін соціально-психологічних норм і переваг людей і груп населення.
На даний час проблема неадекватної взаємодії людини та середовища її життя є досить гострою. Необхідно ретельніше вивчати закони функціонування довкілля так само, як і саму людину, аби, зрештою, погодитися з тим кардинальним фактом, що всі ми є лише частиною природи, і зрозуміти, що її збереження – це збереження самих себе. Що запобігання забрудненню навколишнього середовища, рішуча відмова від стихійного впливу на неї - це перш за все моральна проблема. Проблема, вирішення якої можливо тільки в разі певної переорієнтації свідомості, що, в свою чергу, потребує достатнього рівня екологічної культури й відповідного менталітету.
Проблема якості життя в екопсихологічному контексті
Дослідження якості життя є загальноприйнятим в міжнародній практиці, високоінформативним, чутливим і економічним методом оцінки соціального благополуччя як населення в цілому, так і окремих соціальних груп суспільства. Якість життя - це інтегральна характеристика фізичного, психологічного, емоційного і соціального функціонування людини.
Існуючі концепції оцінки якості життя були застосовані в наступних областях:
- визначення середніх нормативних показників якості життя для населення міста в цілому і для різних соціальних груп;
- оцінка якості життя в групі ризику;
- оцінка ефективності соціальних програм, направлених на реабілітацію соціально дезадаптованих людей і онкологічних хворих;
- розробка загальних методичних рекомендацій по підтримці ухвалення рішень в області соціального планування, аналізу результатів соціальних і економічних реформ і програм.
- оцінка діяльності громадських організацій з погляду ефективності їх заходів в соціальній сфері;
- підтримка розробки реабілітаційних програм, заходів соціальної адаптації і допомоги неблагополучним соціальним групам населення.